Нарешті до Бердичева надійшли результати експертизи води з відповідними рекомендаціями від столичного науково-дослідного та конструкторсько-технологічного інституту міського господарства.
Два місяці тому фахівців з закладу, що спеціалізується на проблемах житлово-комунального господарства, запросили у наше місто для того щоб вони провели аналіз питної води та розробили відповідні рекомендації з її покращення.
Висновки по бердичівській воді експерти вмістили у звіт на сорок сторінок, де в діаграмах та цифрах описана загальна картина водопостачання. Оскільки матеріалу багато, ми вирішили розділити публікації на результати і рекомендації. Розпочнемо з результатів. Перше, на чому акцентували увагу експерти, це те, про що не раз говорилось і писалось у ЗМІ – непродуктивне витрачання води.
Більшу частину втрат та витрат питної води складають втрати води в мережі водопостачання. Вони зумовлені використанням застарілого насосного обладнання та відповідної арматури, значною зношеністю та аварійністю трубопроводів у місті.
Щодо якості питної води в Бердичеві, то тут фахівці підтвердили факти очевидні для всіх, окрім хіба що самого керівництва Водоканалу – максимальні та середні показники вище нормативів і це не зовсім добре. Принаймні раніше, директор комунального підприємства, що забезпечує місто водою, стверджував, що все добре і воду з-під крану можна пити. Пити звісно, можна, але чи буде все гаразд із здоров’ям після такої водички?
За висновками експертів, які провели аналіз всіх показників не лише за цей рік, але й за минулі, у 2012-13 роках максимальні значення забарвленості становили – 31 град, а середні – 22 град; а у 2014 р. вони були нижчими за нормативні і, відповідно, дорівнювали 13 та 8 град. Максимальні та середні значення каламутності води в останні три роки перевищували допустимий рівень.
Сказане відноситься і показників жорсткості, заліза та марганцю, максимальні та середні величини яких перевищували, або знаходились на межі допустимих значень (що, вірогідно, зумовлено кількістю «підмішуваної» підземної води).
У нинішньому році показник забарвленості не відповідав встановленому нормативу лише у серпні та вересні, а показник каламутності, починаючи з квітня, перевищував – у 2-3 рази. Вміст заліза у воді практично весь рік знаходився на рівні 0,4-0,5 мг/дм3.
Така ситуація із якістю води свідчить про недостатню ефективність роботи очисних споруд і, зокрема, процесу коагуляції – для поверхневої води, та знезалізнення – для підземної води.
У серпні-вересні 2015 року МКП «Бердичівводоканал» було здійснено відбір проб питної води з різних точок розподільної мережі міста. За показниками забарвленості, каламутності, вмісту загального заліза, а подекуди і за загальною жорсткістю, перевищено нормативи, встановлені у ДСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною».
Тобто це означає, що все знаходиться в межах норм і стандартів, якими підприємства, що займаються водопостачанням, мають право користуватись до 2020 року в окремих випадках, пов’язаних з особливими природними умовами та технологією підготовки питної води, що не дозволяє довести якість питної води до жорсткішого нормативу. Про відповідні дії підприємства має бути зазначено у технологічному регламенті або іншому документі з описом технологічного процесу виробництва питної води.
Для того, щоб мати повне уявлення про якість бердичівської води, на замовлення інституту, незалежною лабораторією було проведено аналізи води у двох точках – безпосередньо перед потраплянням води у мережу та з-під крану в квартирі містян.
В будинку по Чкалова 10б, де проводився останній забір, воду брали двічі – вранці перед початком масового розбору води споживачами, і через 2 години, коли вже відбувся інтенсивний розбір води. Жодних аномальних запахів або присмаків у всіх пробах води не виявлено.
Зате забарвлення води в усіх пробах дещо перевищувало встановлені норми. А каламутність перевищила допустимі нормативи у 5 разів. Працівники інституту пояснюють, що каламутність води зумовлена в основному наявністю нерозчинних частинок, які можуть потрапляти у питну воду при неефективній коагуляції та фільтрації, при змиві відкладень, з внутрішньої поверхні труб у водорозподільній системі.
Загалом все було б добре і водоканалу можна було б і далі списувати якість води на сезонні зміни, або несприятливі умови, якби не одне але… Несприятливі періоди на думку експертів, у нас дещо затягнулись. Тобто фактично майже півроку питна вода подається споживачам гіршої, ніж потрібно, якості. Крім того, тривалість такої ситуації призводить до «забруднення» водопровідних мереж, а отже і додатковому погіршенню якості води в них під час транспортування.
Основні питання з розряду хто винен і що робити викладені у звіті у висновках експертів. Вони пояснюють, що влітку у нас цвіте водичка, а значить і водорості потрапляють у водогін. У ній з’являються сторонні запахи, каламутність, забарвлення, присмак та органічні речовини, що ускладнює роботу водоочисних споруд і потребує застосування особливих режимів підготовки води.
У періоди цвітіння води водоочисна станція повинна працювати у строго оптимальному режимі, незважаючи на необхідність підвищених доз коагулянту (через економію реагентів водоочисні станції у багатьох випадках працюють в неоптимальному режимі, що тільки погіршує процес очищення).
Також столичні фахівці наголосили, що через відсутність постійного гідробіологічного контролю за вихідною та очищеною водою неможливо оцінити динаміку видалення фітопланктону на очисних спорудах міста. Однак добре відомо, що за відсутності спеціальних «бар’єрних» споруд значна частина фітопланктону транзитом проходить через очисні споруди у розподільну мережу.
Важливу роль в очистці води відіграє і стан внутрішньої поверхні труб. Очевидно, що у нутрі труб має місце активне «біологічне життя», для чого існують усі передумови: тепла вода, присутність у воді твердих частинок, наявність широкого спектру органічних речовин, біогенних елементів, застій води при малому або відсутньому водорозборі , що свідчить про погіршення якості води. В схемі очищення води з поверхневого водозабору взагалі відсутній захист від фітопланктону. Схема очищення поверхневої води не забезпечує очищення від органічних речовин.
Значне недовантаження розподільної мережі водопостачання призводить до того, що вода довго знаходиться в трубах, що призводить до її вторинного забруднення мікроорганізмами, водоростями тощо. Це сприяє біообростанню трубопроводів. Крім того, зменшується доза залишкового хлору у споживачів, що ставить під загрозу безпечність використання питної води. Подача води за графіком, призводить до гідроударів в системі водопостачання та вимивання бруду з розподільної системи. Це викликає різке погіршення якості питної води, що подається споживачам. Водопровідні мережі міста дуже застарілі (90 % труб мають вік більше 30 років, тобто експлуатуються понад нормативний строк). Ступінь зношення труб сягає 65 %. Темпи реновації труб дуже повільні. На сьогоднішній день заміни потребують біля 30 км труб.
Така ситуація призводить до підвищення рівня аварійності системи, який складає біля 2,5 аварій на кілометр труби.
Детальнішу інформацію про рекомендації фахівців читайте згодом.