Бердичівська футболістка Дарина Бондарчук увійшла у історію бердичівського футболу. Наша землячка стала першою, яка зіграла у складі національної жіночої збірної України з футболу. На клубному рівні бердичівлянка виступає у одній із найсильніших жіночих футбольних команд України – ЖФК «Житлобуд-2» (Харків). У цьому матеріалі ми детальніше познайомимо читачів з талановитою бердичівською футболісткою.
Дарина, розкажи, як ти взагалі потрапила у футболу?
Та все почалося банально, я думаю, як і у багатьох дівчат, які почали займатися футболом з дитинства. Виходила і у дворі грала з хлопцями, поки не потрапила в ДЮСШ.
Ти є вихованкою легенди бердичівського футболу Володимира Керносенка. Що можеш розповісти про цю людину? І чим він тобі найбільше запам’ятався?
Так, я дуже рада, що саме він став моїм першим тренером. На жаль, його вже немає з нами, але залишилися тільки найтепліші та світлі спогади про нього. З першого дня тренувань він вчив нас бути людьми і на футбольному полі, і в житті. Тренування завжди проходили в ритмі позитиву, не дивлячись на кількість людей на тренуваннях. Він дуже ненавидів підлість і брехню, намагався виховати в нас ті ж почуття. Одного разу ми грали за перше місце в області, з ким саме не пам’ятаю, і нас просто нереально засуджували, ми вже грали в меншості, забили гол, який не зарахували, ще купу всяких неприємних моментів, справа ледь не дійшла до бійки. Броніславович, довго не думаючи, кличе капітана і каже, ми не гратимемо в такий футбол, забирає нас всіх з поля і ми просто йдемо. Він завжди був за чесний і справедливий футбол.
Першою професійною твоєю командою була «Вікторія» з Любару. Розкажи про виступи у цій команді?
Ця команда вже грала на рівні областей, там були дівчата різного віку і з різних районів, але завжди був дружній та згуртований колектив. Пережили дуже багато як позитивних, так і негативних моментів. Найбільш вражаючі змагання з цією командою були, напевно, в Скадовську.
Далі «Тернопільчанка» Тернопіль?
Так, наступною моєю командою стала «Тернопільчанка». Щоб зростати і чогось добиватися далі в футболі, потрібно було щось міняти та рухатися на сходинку вище. З цією командою теж пов’язані тільки найпозитивніші моменти. Багатьох дівчат, які там грали, я вже знала, тому влитися в колектив не склало великих труднощів. Найбільше запам’ятався Зимовий Чемпіонат України з футболу. Ми зайняли четверте місце, але поступилися трьом найсильнішим командам на той час.
Як ти потрапила до складу однієї найсильніших команд України – «Житлобуд-2»?
Коли потрапила до молодіжної збірної, тренером була Зінченко Наталія Миколаївна і за сумісництвом вона також була тренером «Житлобуд-2». Мені дуже подобалося працювати з нею і її тренерським штабом в збірній. Тому, коли обирала університет куди поступати і зупинилася на виборі академії, питання в який харківський клуб піти навіть не стояло.
Ти професійно граєш у футбол та навчаєшся у Харківській національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого. Як вдається поєднувати навчання та футбол?
На першому курсі було важко розпланувати свій час, тому що в футболі постійні тренування, виїзди, але з часом якось все само собою вирішилося. Тим більше, якщо хотіти, то можна для всього знайти час.
Що відчувала під час дебютного поєдинку у складі національної жіночої збірної України?
О, це дуже теплі почуття, я запам’ятала цей день надовго. Спочатку, коли дізналася, що виходжу в стартовому складі, був легкий мандраж, але з першим дотиком м’яча все пропало, тим більше, що підтримали всі дівчата з команди, особливо старші. Капітан підійшла і сказала «роби просто те, що ти вмієш, а в іншому ми тобі допоможемо», але це тільки перша сходинка, завжди є над чим працювати і що вдосконалити.
Твій кумир у футболі та у якій команді хотіла б грати Дарина Бондарчук поза межами України?
Ну, якщо брати з чоловіків, то це, напевно, Марк-Андре тер Штеген, а ось на рахунок команди, це, напевно, французький «Ліон» – одна з найсильніших футбольних команд Європи.