Прийти на засідання, що проходило у Бердичівському міськрайонному суді, спонукав телефонний дзвінок до редакції. До нас звернулись працівники одного з підприємств міста, які обурювались довгою тривалістю судового розгляду щодо своєї колеги. Адже суди щодо встановлення того, з ким повинні бути діти після розлучення батьків, тривають вже більше трьох років. Мовляв, скоро діти виростуть, а справедливості так і не побачать.
У вказаний час, перед судовим засіданням вдалось трохи поспілкуватись з матір’ю дітей, за яку заступились колеги та вияснити, у чому полягає справа. Мама розповіла, що три роки тому розлучилась зі своїм чоловіком і на момент розлучення в них було двоє спільних дітей. На сьогодні старшому хлопчику 12 років, а дівчинці – 5 років. Після розлучення фактично син проживає з батьком, а донька живе з мамою, але мають дні, відведені для побачень з іншою стороною. Мати подала судовий позов, щоб і син, і донька жили з нею, а батько у відповідь подав позов, щоб діти жили з ним. І ось вже три роки, вже третій суддя розглядає ці два позови.
Суддя Хуторна, до якої тепер потрапила ця справа, здавалось, була налаштована не затягувати розгляд, тому й погодилась вислухати на цьому засіданні всіх запрошених свідків, а їх прийшло з обох сторін восьмеро. На користь матері свідчили її сестра та подруги, а з боку чоловіка – вчителька сина та друзі, а в судовій залі спостерігав за всім цим його батько, дідусь дітей.
Як і можна було передбачити, свідки матері розповідали про те, яка вона хороша мати та господарка, а свідки батька, як він гарно слідкує за сином. Хоча і мати, і її подруги розповідали, що син дуже змінився, став замкнутий, не хоче спілкуватись з мамою і сестричкою навіть у відведені для цього дні. Батько, у свою чергу, доводив, що він створює для сина абсолютно всі умови для життя, регулярно (двічі-тричі на тиждень) заходить до школи та спілкується з вчителями, і навіть почав вчити психологію, щоб краще розуміти сина.
Натомість, сестра мами наголошувала, що психологію він почав вчити для того, щоб «єзуїтськи» знущатись з колишньої жінки, змусити її повернутись, або хоча б помститись та зробити її життя нестерпним.
З того, як ретельно батько підготувався до судового розгляду було зрозуміло, що він дуже педантична людина, можливо, навіть занадто. Він підготував всі документи, ретельно занотовував хід слухань, готував питання і задавав їх кожному свідку. Навіть власний адвокат іноді стримував його від зайвих запитань. Важко було навіть уявити, як вони могли щасливо жити раніше.
На жаль, я не був до кінця судового засідання, тому не зміг вислухати всіх свідків, але не раз і не два згадував під час цих дебатів, в які часто переходили свідчення, одне з головних правил відомого Дейла Карнегі: «Найкращий спосіб виграти спір – ухилитись від нього».
Судді буде непросто прийняти рішення у цій суперечці (як непросто їх приймати і в будь-якій справі), але, сподіваюсь, що буде максимально враховано інтереси дітей, адже згідно з законодавством, вже з 11 років дитина теж може в суді висловлювати своє бажання щодо проживання з батьком чи матір’ю.
Хотілося б лише, щоб у справі швидше було поставлено крапку, адже набагато тяжче чекати чогось невідомого, ніж прийняти його. Бо, дійсно, поки роками буде тягнутись суд, діти вже виростуть, і його рішення більше не потребуватимуть.