Історія бердичівського військового, котрий втратив руку під час звільнення міста Попасна — РІО Бердичів

Вівторок, 23 Липня

  • buhoblik800
  • TehnoMayster remont800

Історія бердичівського військового, котрий втратив руку під час звільнення міста Попасна

26 жовт. 2018 Прес-служба 26 абр

17 липня 2014 року під час визволення міста Попасна Луганської області ПРП (пересувний розвідувальний пункт) 26 артилерійської бригади також взяв участь у штурмі міста. Така підтримка артилеристів допомогла зберегти життя багатьом бійцям батальйону «Донбас», адже, по-перше, була змога коректувати вогонь далекобійних гармат, а по-друге – це була друга броньована машина у складі штурмової колони, за якою бійці батальйону могли ховатися від ворожих куль.

Вогонь мав коригуватись з безпілотного літального апарата батальйону «Донбас», однак міномет, який вів вогонь по нашим підрозділам, наші гармати уразили з першого залпу.


Артилерійським вогнем бійці 26-ї подавили перший блокпост, і всі подумали, що ворога там більше немає. Однак противник пропустив колону повз себе і обстріляв її з флангу. Частина бійців «Донбасу» сховалась від ворожого вогню за БМП та БТРом. БТР витримав сім влучань з РПГ. Одна з гранат пошкодила його гармату – вона заклинила. Наш ПРП теж вів у відповідь вогонь. Двадцятитрьохрічний Віктор Бойко разом зі своїм командиром начальником розвідки Костянтином Чурсіним знаходилися у башті броньованої машини. Перед Бойком знаходився відкритий люк башти. Куля снайпера калібру 12,7 мм пробила металевий люк та майже повністю відірвала Віктору руку.


Бій тривав ще близько однієї години. При наданні першої медичної допомоги джгут, який знаходився у армійській аптечці, порвався, тоді хтось з «донбасівців» дав свій. Костянтин Чурсін спробував зробити укол обезболюючого, але зламався шприц. Якось, за збігом обставин, всі ті медичні препарати, які були у аптечці начальника розвідки дивізіону, виявилися непотрібними у цій ситуації. Аптечки бійців батальйону «Донбас» виявилися більш якісними за вмістом, тому, хоча відстріляна частина руки висіла на клаптиках шкіри, Віктор Бойко залишався при свідомості і продовжував вести бій.
Із спогадів старшого сержанта Віктора Бойко:


– Я механік, закінчив Вінницький політехнічний технікум. За фахом не працював, вирішив стати військовослужбовцем за контрактом.


Військовій справі навчають, як і будь-якій іншій професії. Нас навчали, як вести артилерійську розвідку, користуватися різними приладами. Фах давали за власним вибором. Навіщо мені це було потрібно? Складно сказати. Просто було цікаво.


Я контрактник, тому знав, що опинюсь у зоні АТО. Готувався до цього морально. Казав собі, що на фронті будуть різні ситуації. Можливо, мені пощастить, і я залишусь у живих, а може й ні. Мене можуть поранити. Я буду бачити, як гинуть мої товариші. Адже це війна.


Це допомагало частково – попервах страх все одно був. Але згодом пристосовуєшся до екстремальних ситуацій, і страх притишується. Тримаєш себе у руках, не поступаєшся паніці, надаєш комусь допомогу.


Можна сказати, що мені пощастило – я не загинув, а отримав поранення. Все це сталося поблизу поселення Попасна. Ми не побачили сепаратистів, коли заходили на блокпост: вони переховувались на закритих дільницях місцевості. Затим почали вести обстріл. Не розумію, звідки вони стріляли, здавалося, з усіх боків.


Ліву руку відбили зразу, в правій – багаточисленні уламки. Я не міг нею рухати, тільки дещо ворушилися пальці. Мені вкололи знеболююче, воно притамувало біль. З’явилася можливість терпіти.


Тоді багатьох хлопців поранило. Винести нас у безпечне місце вдалося лише через годину, коли до нас змогли підійти товариші. Я втратив багато крові.


Не пам’ятаю, як мене везли до Артемівської лікарні. Там вилучили уламки з правої руки, очистили рани. Праву руку зберегти не змогли. Для мене це не було несподіванкою, так як ще там, під обстрілом, я зрозумів, що її ампутують. Вранці все зашили, ввечері відправили мене до Харкова, а через декілька днів до Києва.


Все, що там було, складно пояснити словами. Це потрібно відчути самому. Я дуже змінився. У мене немає рожевих окулярів, я реалістично дивлюсь на війну.»


У звільненні міста Попасне брали участь два артилерійських підрозділи – дивізіон підполковника Дорохова Олега Михайловича, який родом був саме з цього міста та дивізіон підполковника Гаспаряна Андраніка Георгійовича, який родом з міста Артемівська (тепер м. Бахмут).


По самому місту українські артилеристи вогонь не вели, але довелося стріляти дуже близько до його околиць. Десь у місті Попасне переховувалася сім’я підполковника Олега Дорохова. Тоді Дорохов сказав Гаспаряну: «Андранік, будь ласка, виконай цю задачу, не зачепи місто».


Місто було звільнено без зайвих руйнувань від української артилерії.

boyko1

 

Відео

rif800

  • asenposlugi1
  • moloko2
  • avtoshkola1
  • pamyat
РІО Бердичів
 
Видання "РІО Бердичів"
Головний редактор: Олександр Доманський
Адреса: вул. МЮДа 6 м. Бердичів,
Житомирська обл., 13300 Україна
Телефони редакції: 
04143 2-15-73, +38096-256-67-50
E-mail: rioberdychiv@gmail.com
Веб сайт: 

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на сайті, дозволяється за умови посилання на "РІО-Бердичів". Для інтернет-видань – обов'язкове пряме відкрите для пошукових систем гіперпосилання. Посилання має бути розміщене незалежно від повного або часткового використання матеріалів, в підзаголовку або в першому абзаці матеріалу. Редакція "РІО Бердичів" не несе відповідальність за матеріали авторів розділу “Блоги”.