На останньому засіданні виконавчого комітету, яке відбулось в четвер вранці, і пройшло буквально за двадцять хвилин, видалась гарна нагода запитати у міського голови про подробиці візиту в наше місто президента Порошенка. Зокрема, я запитав у мера хто складав списки бердичівської делегації на зустріч з президентом у театрі і чому туди не пустили журналістів.
Можливо, я й не став би турбувати Василя Костянтиновича такими запитаннями, якби на надісланий напередодні інформаційний запит з цього ж приводу, надійшла адекватна відповідь. Але на три з чотирьох питань, поставлених у запиті, відповіді не було. Нижче можна ознайомитись як зі змістом запиту, так і відповіддю на нього.
Саме тому і хотілось почути у міського голови, який себе позиціонує, як людину, яка сприяє місцевим ЗМІ (нижче розміщено скрін з офіційної сторінки міста про біографію міського голови), чому чи не вперше за багато років, журналістів не пустили на публічний масовий захід, який проходив у комунальному приміщенні. Можливо, це було прикре непорозуміння, а можливо, нові підходи до взаємодії зі ЗМІ.
Але й тут відповіді на задані питання не прозвучало. Мер вже добре навчився говорити не про те, що запитують, а про те, що йому зручніше. Натомість, він вдався до роздумів про те, що в моїх публікаціях буває чимало фантазій. А як же реагувати на такі «вичерпні» і «точні» відповіді, якщо не власними судженнями про них.
Практика проведення міським головою прес-конференцій для ЗМІ закінчилась десь у 2010 році. На сесіях міської ради, поки мер переговорить всіх депутатів (а він завжди скаже своє останнє слово у дискусіях), то до запитань журналістів черга не доходить. На відміну від Житомирського голови, наш мер не дає інтерв’ю ні на початку, ні в кінці року, в нього немає сторінки в соцмережах, то ж і доводиться вибирати по крихті інформацію, переслуховуючи море чуток, які ходять як по місту, так і по Фейсбуку.
На жаль, таку ж тактику спілкування з журналістами обрав і нині діючий президент. Він хоче гарно виглядати на фото, гарно виглядати на екрані, і щоб ніхто не заважав йому лишніми запитаннями. Напевно, тому й звелів зібрати в театрі тільки тих, хто буде лише плескати в долоні та робити селфі.
По суті, це і є використання адміністративного ресурсу ще незареєстрованим кандидатом у Президенти. Саме тому він і не спішить реєструватись, тому що за нашим законодавством у зареєстрованих є певні права і обов’язки, а в незареєстрованих – немає.
2019 та 2020 роки будуть щедрими на проведення виборів в Україні, тому, думаю, ми ще не раз і не два почуємо чимало і фантазій, і чуток, і пліток і багато інших інсинуацій там, де не буде прозорої, достовірної та вчасної інформації.