Програмні роздуми кандидата в депутати Гришковецької громади
Головна мета перетворень – збільшити в громаді кількість вільних, щасливих і багатих людей!
А для того, щоб зрозуміти, скільки зараз взагалі живе людей в селах громади, потрібно насамперед налагодити нормальний облік. Сьогодні ні сільські голови, ні державні органи вищого рівня цього не знають. Максимум інформації – це дані реєстраційної служби та державного реєстру виборців, які лише фіксують кількість зареєстрованих громадян, а скільки реально живе людей ніхто не знає. Тому разом з формуванням реєстру територіальної громади, потрібно формувати і такий реальний реєстр.
Також для життєдіяльності громади та для визначення стратегій соціально-економічного розвитку не завадив би і реєстр всіх будинків, квартир та іншого нерухомого майна, яке знаходиться на території. Адже сьогоднішні реалії такі, що в половині з них ніхто не зареєстрований, і на половину цієї половини права власності належним чином не зареєстровані. І якщо почати застосовувати діючі норми цивільного кодексу про безхазяйне майно, то комунальна власність громади може значно поповнитись, і громада зможе ним розпоряджатись з більшою користю.
І якщо з житлом у нас такі процедури ще дуже мало хто проводить, то з іншими приміщеннями і будівлями на території громади це потрібно зробити негайно. І розпочати цей процес з правильного оформлення об’єктів, які будуть передаватись з районної власності до власності громади(школи, клуби, ФАПи, тощо).
Думаю, що балансоутримувачем всіх таких об’єктів слід було б зробити єдине комунальне підприємство, не поділяючи їх між галузями (освіта, культура, медицина). Поясню чому. Тому що тоді з’являється змога легально і більш-менш небюрократично використовувати частину будівлі школи під дитячий садок (зараз це потребує дуже великої кількості документів і узгоджень), спортзал використовувати не тільки в першій половині дня , а й в другій для секцій чи любительського спорту, а шкільну їдальню перетворити в нормальне кафе, в якому і день народження можна відзначити, і поминки, що, нажаль, стається все частіше. А приклади, коли кабінет лікаря міститься у сільраді чи бібліотеці вже є, і саме такий симбіоз дозволяє значно економити енергоресурси.
Щодо бібліотек, то, звичайно, вони повинні переміститись ближче до клієнтів, а оскільки основними споживачами таких послуг на сьогодні є діти, то і книжковий фонд з сільських бібліотек (після серйозної «чистки») потрібно передати до шкільних бібліотек. А якщо і є в якомусь селі один-два любителя книги більш поважного віку, то нічого страшного в тому, що вони ходитимуть по книги до нової локації, не буде.
Та й у школи має прийти та оптимізація, якою лякали вчителів та батьків вже не одне десятиліття. Зрозуміло, що Гришковецька гімназія після оновлення лише підтвердить своє беззаперечне лідерство серед закладів освіти, вона вже є опорною школою, і буде такою, зберігаючи всі три ступені. Опорними цілком заслужено можуть бути також Половецька і Рейська школи, але чи залишати в них третю ступінь (тобто 10 – 11 класи) – це питання дискусій майбутніх депутатів і батьків. Але, дивлячись на сьогоднішні випускні бали з 4-6 одинадцятикласників, плакати хочеться. Діти, що вчаться в таких класах реально дуже багато втрачають і в своєму соціальному розвитку, і в освітньому. Інші навчальні заклади можуть стати філіями опорних шкіл, але теж доведеться добре рахувати, скільки ступенів в них залишиться. Найкраще в селі залишати дитсадок і перші-четверті класи.
Ось тут, напевно і слід звернутись до епіграфу статті. Де ж вони беруться – вільні, щасливі і багаті люди, а, особливо, на селі. Не секрет, що такими стають ті, хто швидше розуміє, що робота на себе, а не на когось дає змогу розкрити свій талант і ініціативу, і навіть у досить сутужних нинішніх сільських реаліяхслід поважати себе і свою працю. Збільшення підприємців у всіх сферах життєдіяльності – той шлях, який приводить родину до заможності, а громаду до розвитку. І саме в школі повинна починатись ця «боротьба» за достаток і добробут. Обов’язкові курси основ підприємницької діяльності, обов’язкові практики створення речей на продаж у шкільній майстерні, їдальні, теплиці чи пришкільній ділянці – це перші кроки, які дозволять в майбутньому не боятись поринути у вир вільного підприємництва.
Підприємцями можуть бути не тільки торговці на ринку чи фермери, ними можуть бути і лікарі (такі приклади сьогодні є і вони досить успішні), підприємцями можуть бути працівники культури, які будуть знати, що від їх зусиль і креативу залежить ціна квитка на їх захід, і відповідно, їх виручка, підприємцями можуть бути водії автобусів і вантажівок, робітники шкільних їдалень (в Житомирі вже давно купують не моркву і цибулю, а послуги з харчування), перукарі, ремонтники, будівельники, ну і, звичайно ж, виробники молока, сиру, м’яса, екзотичних і простих овочів та ще десятки і сотні людей.
Буде більше підприємців, буде більше податків, то ж і громада буде мати більший ресурс для розвитку. Але використання цього ресурсу теж має бути направленим на добробут жителів. Можна, наприклад, замовити реконструкцію дороги якійсь київській фірмі, і гроші з бюджету громади підуть в Київ, а можна закупити лише щебінь і відсів, і силами місцевих підприємців його вкласти та розрівняти. А може й на суботник скликати жителів вулиці, тоді вони не будуть кричати, щоїм не так висипали чи не так зробили, а самі зроблять так, як треба. Можливо, це виявиться довшим процесом, але точно дешевшим, і таким, що згуртує громаду.
Але до процесу збільшення підприємців є й обернений процес – збільшення кількості чиновників. Часто найздібніші і найрозумніші роблять цей неправильний крок, і роками та десятиліттями скніють на якійсь посаді, і собі задоволення не приносячи, і ще й не даючи розвернутись іншим. Ні в якому разі такого не можна допустити у новій громаді.
Не потрібно створювати, наприклад, централізовану бухгалтерію освіти, як це було в районі і як це зробили в Семенівці. Рейська школа вже багато років працювала без центральної бухгалтерії і, думаю, швидко зможе навчити цьому ще дві опорні школи. Так само не потрібно створювати методичного відділу, який тільки шкодить вчителям, навантажуючи їх непотрібною писаниною. Чи потрібен в громаді ЦНАП – теж питання дискусійне. Бердичів не так вже й далеко, і там реєстраторів і нотаріусів повно. А ось земельний відділ потрібен компетентний і потужний. В основному, для того, щоб швидко вирішувати земельні питання людей та контролювати їх використання. Так само потрібні досвідчені фінансисти та економісти, які розбираються і в кошторисній документації, і в особливостях бюджетного планування. А ще такі, які не побояться застосовувати нові форми бюджетного фінансування – фінансувати не установи чи посади, а на грантовій основі фінансувати окремі завдання чи послуги.
Зрозуміло, що ті люди, які щодня зіштовхуються у селах із зовсім іншою ситуацією – алкоголізмом, безгрошів’ям, крадіями і наркоманами, можуть сказати, що програма нереальна, але є вже приклади в нових ОТГ, коли саме подібне поєднання зусиль якщо й не робить дива, то значно покращує ситуацію. А якщо додати до цього співпрацю з міжнародними фондами та підтримку обласної і центральної влади, то й у нас можливо переламати ситуацію, коли люди лише виїжджають в Київ та за кордон. Індикатором позитивних змін стануть саме ці люди, якщо вони захочуть повернутись і жити тут.
Олександр Доманський
P.S. В цій статті ще не згадувалось про способи підвищення інвестиційної привабливості нашої громади, в тому числі і застосовуючи принципи новітньої «економіки вражень», природні ресурси території та їх використання, і ще багато-багато чого. Буде Ваше бажання, подискутуємо…