Глядачі і читачі, які слідкують за перипетіями політичної боротьби в Бердичівській міській раді, знають, що ця боротьба не припиняється ні на хвилину з моменту обрання цієї каденції депутатів.
Розпочалась вона зі спроби створити у раді більшість, опозиційну беззмінному останні 16 років міському голові Бердичева. І спочатку їм це вдалось. Більшість висунула на посаду секретаря ради свою кандидатуру в особі Володимира Пономарчукаі проголосувала за це, але міський голова начхав, наплював, і нас… на таку пропозицію, поставивши своє вето на рішення більшості депутатів.
Бердичівський суд визнав такі дії мера незаконними, але адміністративний суд в Києві руками судді, яка довгий час працювала в Житомирі, став на сторону міського голови. Після цього секретарем ради стала Юлія Лефтер, її фракція «Самопомічі» почала голосувати в унісон з фракціями, які підтримують Василя Мазура, і все покотилось по-старому. Молодому секретарю мер дозволив гратись з різноманітними піар-проектами на кшталт «Бюджет участі», але на прийняття основних рішень вона перестала впливати, займаючись лише технічною підготовкою роботи ради.
Та саме за цю технічну роботу її вирішили «покарати» опозиційні депутати, за те, що вона покинула їх ряди. Депутати-опозиціонери, на відміну від слухняних «піднімателей руки», щиро взялись за роботу по зміні місцевих «правил» і почали активно писати альтернативні проекти різноманітних рішень міської ради. Та щоразу до їхніх проектів виникали питання: то не так написали, то не так оформили, то не так принесли, то не витримана процедура. Зокрема, секретар ради не оприлюднювала альтернативні проекти на офіційному сайті, чим блокувала подальший їх розгляд.
Депутати висунули петицію (про що ми вже писали) щодо усунення секретаря ради з посади за невиконання нею посадових обов’язків. У відповідь депутати більшості на чолі з керівником фракції БПП у міській раді ВіталіємБерезовенком висунули свою петицію на захист секретаря та усунення з посад голів комісій Лужанського і Побережного. Станом на 6 червня перша петиція зібрала 84 підписи, і ця кількість росте, друга петиція – 201 голос, і вже кілька днів після цього кількість голосів не змінюється.
Але на цьому бердичівські «більшовики» не зупинились. Все той же Віталій Березовенко написав проект рішення ради щодо зміни регламенту її роботи. Цей проект напрочуд швидко був оприлюднений на офіційному сайті і, напевно, надалі йому теж уготована «зелена вулиця». Суть змін до Регламенту – забюрократизувати процес подання альтернативних проектів рішень до немислимих розмірів, чим вбити усяке бажання їх писати.
Треба сказати, що таких проектів, які були написані безпосередньо депутатами, за останні десять-п’ятнадцять було й так зовсім мало. Я, наприклад, не зміг згадати жодного. Колишній секретар ради теж не міг згадати, скільки їх було, можливо, до десятка за десять років. Зазвичай всі проекти готуються працівниками виконавчого комітету, а депутати лише голосують за них.
Але й на цьому більшість не зупинилась. На засіданні комісії з депутатської діяльності, законності, антикорупційної політики та правопорядку (невідомо, чи черговому, чи позачерговому, бо оприлюднені на офіційному сайті протоколи цієї комісії закінчуються в грудні 2017 року) директори шкіл №1 і №10, які теж є депутатами міськради «пожалілись» на діяльність колег-депутатів Лужанського, Побережного та Онуфрієнко за те, що ті несанкціоновано і незаконно влаштували перевірки в їх закладах освіти. Мовляв, як це так, приходять, сунуть ніс, куди треба й не треба, зривають навчально-виховний процес.
У доказ «незаконності» створення депутатської робочої групи Віталій Березовенко навів те, що на протоколі про її створення немає підпису секретаря, а до її складу не залучено громадських активістів та експертів, як того вимагає (чи все ж таки дозволяє?) існуючий Регламент міської ради.
Я не знаю, наскільки це законно чи незаконно, але про те, що школам іноді потрібен погляд зі сторони, може слугувати ситуація, коли на подвір’ї школи №1 (директор якої скаржиться на перевірки) десятиліття стояла закинута будівля з розбитим дахом і стінами, яка наражала на безпеку дітей, і цього ніхто не бачив. І лише після публікації про це на нашому сайті та в газеті буквально за кілька тижнів цю халабуду розібрали і прибрали.
11 червня буде чергова сесія Бердичівської міської ради, 23 червня мають святкувати День міста – думаю, що ці заходи покажуть, чи вдасться згуртуватись депутатам для вирішення проблем міста, чи між ними продовжаться сварки і суперечки. А поки що перше засідання комісії по підготовці чергової сесії було фактично зірвано, кворуму для прийняття рішень не було…
P.S. Як стало відомо, проект рішення про зміну регламенту роботи міської ради Віталій Березовенко написав за дорученням спільного засідання голів всіх фракцій ради ще у 2016 році, а зараз оприлюднена на сайті лише його оновлена версія. Чому його не прийняли або не відхилили за ці два роки, теж питання до керівництва міськради.
P.P.S. Дуже хотілося б писати про те, як депутати обговорюють, наприклад, питання організації в місті платних паркувань, які могли б дати додатково в бюджет до десяти мільйонів гривень; зміни до програми теплопостачання міста (економія на закритті комунальних котелень становила б кілька десятків мільйонів); децентралізації водопостачання (щоб прорив в одному місці не залишав все місто без води); інших подібних проблем, але…
Подібних дискусій, думаю, немає тому, що міський голова їх не хоче ні чути, ні бачити. Система, яка допомагає йому керувати, заточена лише на виконання його задумок і забаганок. Йому, напевно, здається, що авторитарний стиль управління завжди показує кращі результати, ніж ліберальний. І так думає не тільки він.
Але історія нас вчить, що якщо й може бути авторитаризм ефективним в певні часи на певних територіях, то загальну боротьбу за прогрес виграє все-таки ліберальна демократія.