Хоча раніше тут зазвичай були представники облдержадміністрації чи облради (заклад знаходиться в обласному підпорядкуванні) і навіть сам губернатор Рудченко, який мав тут своїх «похресників». Часто приходили на урочисті події представники управління внутрішніх справ та прокуратури, які тримали шефство над закладом, іноді бували представники міської та районної влади.
Ми ж вибрали для святкового репортажу саме школу-інтернат тому, що в цьому році її діяльність кардинально змінюється і про ці зміни варто і говорити, і писати. Якби не було цих змін, можливо, не було б і цього навчального закладу, який має в Бердичеві багатющу історію.
Розпочалась вона в 1960 році і мала багато різноманітних сторінок. Були часи, коли в інтернаті навчалось до 800 учнів, частина з яких тут і жила. Останні роки ця кількість скоротилась до сотні, а якби не було цьогорічного реформування (зміни Статуту та статусу закладу), то нині було б тут лише близько 50 учнів.
Нині ж на урочисту лінійку вишикувалось 183 учні. До дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, додались діти бердичівлян, мешканців Бердичівського району і навіть діти з сусідніх районів. Їх батьки стояли разом і на урочистій лінійці, і були поруч в класах на першому уроці, присвяченому 25-річчю Незалежності України.
Спілкуючись з батьками, я не міг сформулювати спільну причину, чому вони перевели своїх дітей саме до цього закладу. Одні просто живуть ближче до школи, іншим недвозначно натякали, що їхніх дітей не хочуть бачити у «звичайних» школах, треті жалілись, що не можуть матеріально витримати нескінченні збори коштів у «престижних» міських гімназіях.
Мами і бабусі раділи, що тут мало учнів в класах (від 9 до 20), багато вихователів, які змістовно організовують дозвілля дітей, школярі повністю забезпечені канцелярським приладдям та й триразове безкоштовне харчування теж є немалим стимулом у наші непрості часи.
Діти з сіл району будуть жити у затишних спальних корпусах (розраховані на 250 учнів) і лише на вихідні їздитимуть додому, а міські вихованці будуть іти додому після вечері, тобто близько сьомої години вечора.
Персонал закладу складають більше ста педагогів, вихователів та техпрацівників. Всі вони щиро вболівають за долю своєї школи, звикли працювати з дітьми непростої долі, радіють поповненню колективу та докладуть усіх зусиль, щоб новим дітям було комфортно здобувати нові знання, вміння і навички.
Тут, чи не в єдиному у місті закладі, повністю збереглись майстерні як для хлопців, так і для дівчат, адже технологічний профіль закладу дозволяє зберегти кількість годин, відведених на трудове навчання, а різноманітні гуртки ще більше шансів дають вихованцю школи-інтернату вийти у широке життя, маючи робочу спеціальність. Двір школи прикрашають альтанки і навіть макет дерев’яної церкви, зроблені руками колишніх старшокласників.
Керівництво начального закладу на чолі з Ларисою Леонідівною Тарнапольською впевнене, що це тільки початок і кількість нових учнів в наступні роки (а, можливо, й протягом цього навчального року) лише зростатиме. Поки що батьки і діти трохи бояться колишніх забобонів, пов’язаних саме зі словом «інтернат», тому й хотіли назвати заклад «Соціально-освітній центр», але на цьому етапі реформування поки що це не вдалось. Мою пропозицію назвати інтернат якоюсь модною в молодіжному середовищі назвою, типу «закрита школа», учні прийняли з посмішкою. Вони сказали, що тут їм буде ще краще, ніж в якійсь кіношній школі, вони в цьому впевнені.
На відміну від деяких столичних шкіл, які вирішили зовсім відмовитись від радянських «лінійок», свято першого дзвоника пройшло традиційно і урочисто. Тут були і каравай від випускників, і Буквар для першокласників, і вишиті рушники, і схвильовані віршовані виступи, і запальні танці старшокласниць, і напутнє слово від директора. А перші уроки нового навчального року були щиро насичені любов’ю до України, якою педагоги щедро ділились з новими вихованцями.
P.S. Колишні шефи інтернату, працівники прокуратури, напевно, не прийшли на лінійку, бо їм стало соромно за те, що за останні півроку вони виписали десятки судових позовів до закладу. Ці позови базуються на недосконалому законодавстві, а не аж ніяк на діяльності педагогів та керівництва школи. А чому не прийшли представники інших органів влади, поки що незрозуміло навіть на рівні припущень і здогадок.
ну и где же эти два дэпутата побережный и кривушин шо в комисии по культуре и образованию заседают???? хамло одно и другое-никакой поваги к таким депутатам нет и не будет. щенок и пенёк-вот что вы заслуживаете.
А чому так однобоко: давайте як альтернатива спитаємо в яких школах були всі депутати від БПП наприклад?…