Друга половина ХХ ст. стала часом ескалації величезної кількості військових конфліктів, які залишили свій кривавий слід і в Україні. Через холодну війну, що тривала між СРСР і США, сфери впливу цих країн розділилися, а отже, й змінилася розстановка сил на світовій зовнішньополітичній арені. Внаслідок квітневої революції в Афганістані до влади прийшов прорадянський уряд Теракі. СРСР виступив його союзником, але опозиція, заручившись підтримкою західних країн, розпочала підготовку до державного перевороту. Теракі звернувся по допомогу до СРСР і отримав її. Наприкінці грудня 1979 року радянські повітрянодесантні підрозділи за розпорядженням Москви взяли під контроль найважливіші стратегічні пункти в Афганістані. Розпочалась Афганська війна. Саме про цю неоголошену війну вели розмову учні 9—х класів міської гуманітарної гімназії №2. До себе у гості вони запросили воїна-інтернаціоналіста, учасника бойових дій в Республіці Афганістан Колісниченка Віктора Станіславовича.
Захід «Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану», який підготували учні 9-Б класу (кл. керівник Іщенко Є.В.), – це данина пам’яті усім, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше, ніж Велика Вітчизняна. За десять років війни в Афганістані загинуло понад 3360 громадян України, 8 тисяч стали каліками, ще 72 залишились у полоні або пропали безвісти, без батька чи матері залишилися тисячі дітей. Статистика засвідчує,що кожен четвертий військовослужбовець, який перебував у складі «Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані» був українцем. «Афганська війна, – зазначали ведучі Коцеруба М., Ксьонз В., Якимчук Є., – належить до тих подій ХХ-го століття, які ще не знайшли свого повного та об’єктивного висвітлення та аналізу. Вона залишається «білою плямою» новітньої історії». Тема, яку піднімали гімназисти, особливо актуальна сьогодні, коли й досі точиться війна на сході України.
Кожна смерть, інвалідність, одягає в жалобу тисячі материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика…На жаль, 28 наших земляків віддали життя в ім’я перемоги. Дев’ятикласники, схиливши голови, хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх воїнів, які полягли на полі бою чужих країн, увійшовши у безсмертя, віддали данину шани і поваги тим сім’ям бердичівлян-інтернаціоналістів, які з честю виконали свій військовий обов’язок. Для них ці хлопці стали взірцем мужності, відваги і героїзму.
Сила духу, вірність присязі, відданість та здатність до самопожертви – ці якості, на думку гостя закладу Віктора Станіславовича Колісніченка, учасника бойових дій, який виконував обов’язки командира взводу мотострілкового батальйону, були притаманні всім військовим, що об’єдналися в одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям. А найголовніше для сьогоднішніх старшокласників, підсумував В.С. Колісніченко, – учитися, здобувати освіту, знання, аби в потрібний час стати на захист своєї країни.
15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам воїнів на чужій території. Проте розпочався новий рахунок – рахунок розвитку національної свідомості як основи консолідації суспільства і зміцнення держави, виховання у молодого покоління почуття патріотизму. Відлітають у вічність роки, і скільки б їх не минуло, не стерти у нашій пам’яті подвиг воїнів-інтернаціоналістів.