Сьогодні розглянемо випадки переуступки банком права вимоги за кредитним зобов’язанням на користь третіх осіб.
Укладаючи кредитну угоду із певною фінансовою установою, боржника в подальшому можуть повідомити про зміну її сторони. Це означає, що банк продав право вимоги за даним кредитним договором іншій фінансовій установі (найчастіше колекторській компанії).
При цьому згідно ст.516 Цивільного Кодексу України згода позичальника на це не потрібна. Але боржника мають повідомити про таку ротацію. За ч.2 ст.517 Цивільного Кодексу України боржник має право не виконувати свого обов’язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов’язанні.
Всі права та зобов’язання сторін, визначені у кредитному договорі залишаються чинними для нового кредитора.
Дані договори між фінансовими установами можуть називатися: договір купівлі-продажу прав вимоги, договір факторингу. Проте їх суть залишається та сама.
Відповідно до положень статті 5 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” визначено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг.
Статтею 23 цього Закону передбачено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг – спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах , визначених законодавством.
Пунктом 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року, визначено, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів – суб’єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб’єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Тобто, даним Положенням були встановленні обмеження в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників-фізичних осіб.
Крім того, відповідно до підпункту “а” пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що “договір факторингу” означає договір, укладений між однією стороною (позичальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи.
Україна приєдналася до Конвенції УНІДРУА відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» від 11 січня 2006 року № 3301-IV.
Із наведеного вбачається незаконність договорів з переуступки прав вимоги за споживчими кредитами.
З повагою, адвокат Гуменюк О.В.
Телефони для довідок: 096 161 88 96, 093 360 33 52
вул. Вінницька, 39а, оф 41 а, м. Бердичів