Цьогоріч, у зв’язку з карантинними заходами, кількість людей була набагато менша, аніж завжди. Та й сама година-реквієм через обмеження пройшла швидше, ніж зазвичай, а присутні на ній бердичівляни були у масках та не купчились один біля одного. Проте це аж ніяк не завадило згадати жахливі події тих років, що навіки закарбувалися у пам’яті українців, що їх з покоління в покоління передавали не лише очевидці, а й учасники голодоморів, яким дивом вдалося вижити.
|
|
За кількістю жертв Голодомор 1932-1933 років виявився найтрагічнішим, бо методи, якими знищували ні в чому не винних людей, перевершили усі інші голодомори в Україні. За підрахунками істориків, штучно створений у ці роки голод забрав життя від 7 до 10 мільйонів українців, масово знищував селянство, яке зберігало українську культуру, мову і традиції.
Не оминуло смертельне крило і представників інтелігенції, адже спецзагони та регулярні війська перетворили Україну на концтабір, випробовуючи на міцність людей, знищуючи їх, забороняючи полишати місця проживання і виїжджати у регіони, де голоду не було або він був не таким масштабним. А був він не через неврожай, в інші роки врожаї були набагато менші, а спеціально організований і спрямований на винищення і катування українців цинічний злочин більшовицької влади.
На мітинг-реквієм прийшли начальники управлінь та відділів Бердичівської міської ради, священослужителі, директори коледжу, музею історії, міського Палацу культури, артисти МПК, краєзнавці, історики – усі бердичівляни, котрим небайдужа ця болюча сторінка в історії України, хто розділяє біль і горе українського народу.
Вдячність присутні висловили автору ідеї та меценату пам’ятника «Померлим голодною смертю на багатих українських землях», бердичівському підприємцю Анатолію Кашпіруку за його спорудження, а також запросили до слова. Підприємець вкотре нагадав, що йому близька тема голодоморів, бо він з маленьких років чув від батьків розповіді про пережиті людьми страхіття , які в нормальний людський розум навіть вкластися не можуть.
Заупокійну літію за усіма померлими від голодів та репресій відправили священники Православної Церкви України – отець Євгеній Шимченко та отець Леонід Мельничук, закликаючи говорити про це, говорити про ці події, про закатованих ні в чому не винних українців, не мовчати, пам’ятати завжди.
Хвилиною мовчання бердичівляни вшанували усіх жертв голодоморів та поклали до підніжжя пам’ятника запалені лампадки і квіти. Мільйони безвинних жертв – це не лише біль і пам’ять, а застереження майбутнім поколінням. Цей день дає можливість збагнути просту істину: життя людини – це найбільша цінність у світі.
