Вчителі загальноосвітніх шкіл, бібліотекарі, молоде покоління бердичівлян, представники міської влади та начальники управлінь і відділів і, звісно ж, депутати міської та обласної рад також із букетами півоній, хризантем тощо долучилися до вшанування пам’яті Великого Кобзаря. Адже саме цей день, 22 травня 1861 року, став пам’ятним для усього українського народу. Після п’ятдесяти восьми днів перебування праху Тараса Шевченка у Петербурзі, його домовину, як це мовилося у «Заповіті», було перевезено до України та перепоховано на Чернечій горі біля Канева. У народі ця гора вже традиційно й зветься Шевченковою, адже покоїться він тут вже 158 років.
Заступник міського голови Валентина Адаменко, звернувшись на годині вшанування пам’яті українського поета біля до усіх присутніх, зазначила, що Великий Кобзар і дійсно був народним поетом. Підтвердженням цьому є те, що домовину, поставлену на козацький віз і накриту червоною китайкою, повезли впряжені не воли, а простий люд і супроводжували українські дівчата в народному вбранні. Це свідчить про те, що любов до Кобзаря – невмируща. А сьогодні, за словами Валентини Адаменко, прекрасні діточки ДНЗ №15 Бердичева ще раз підтверджують, що Україна буде жити і пам’ять про її пророка не згасатиме протягом ще не одного покоління українців загалом і бердичівлян зокрема.
Усі принесені живі квіти і діти, і молодь, і дорослі поклали до підніжжя пам’ятника Тарасу Шевченку, по обидві боки якого майоріли жовто-блакитні прапори нашої української держави, сином і патріотом якої він був.
