Саме так називають тих студентів, гімназистів, яким у зовсім юні роки довелося захищати Україну від ворога і ця дата викарбувана в історії українського народу, на превеликий жаль, кров’ю. Вся країна 29 січня вшановує пам’ять героїв Крут, їхній подвиг та мужність.
Ось уже 101 рік віддаляє нас від того пекельного, кривавого та смертельного року, коли у бій проти численної російської армії стали ті, хто ще не мав навичок стрільби зі зброї, хто ніколи не брав участі у воєнних діях, хто тактику ведення бою та протистояння ворогові знав на словах і частково на практиці. Проте цей бій на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність.
Бердичівляни щороку долучаються до вшанування пам’яті героїчного подвигу юнаків, які віддали свої життя за Україну. Цьогоріч у приміщенні Молодіжного центру «М-формація» відбувся історичний дайджест «Крути. Перші кіборги», на якому були присутні молоде покоління бердичівлян – учні загальноосвітніх шкіл, працівники бібліотеки, журналісти, представники міської ради – начальник відділу культури Валентина Кузьменко. Кожен уважно вслухався у розповідь ведучих про події того року і про мужність та відвагу тих, кого порівнюють з 300-ми спартанцями.
Того дня, 29 січня 1918 року, назва невеликої станції Крути, розташованої на Чернігівщині, ознаменувала відлік нового духовного злету нації, який вже протягом століття є національним символом для десятків поколінь борців за Україну. Четвертим Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку самостійною і ні від кого незалежною суверенною державою, проте більшовицька влада не хотіла так просто віддавати свого, так сказати, молодшого брата. Захопивши Харків і Полтаву, вони спрямували своє 6-тисячне військо на Київ під проводом Михайла Муравйова. Боєздатні частини було відправлено для придушення більшовицького повстання на заводі “Арсенал” бо Симон Петлюра вважав, що заколот у центрі столиці був більш небезпечним для влади УНР, ніж війська противника у 150 км від Києва.
Залізницю ж на Чернігівщині захищати було нікому, тому у бій пішла українська молодь.У Києві сформувався курінь зі студентів та учнів гімназій, малознайомих з військовою справою, які виїхали на фронт разом з 250-ма курсантами старшинської школи. Близько 4-ї годині ранку 28 січня потяг зупинився біля станції Крути і хлопці почали готуватися до бою.
Наступний день виявився кривавим, бо більшовики наступали і противників було 6 тисяч на майже 600 молодих борців за волю України. Як розповідає історія, побачивши, що сили надто нерівні і подальша битва є безперспективною, командир прийняв рішення та наказав відступати. Проте поки ці слова дійшли з одного боку колії на інший, студенти почули наказ «Наступати!». Так і вийшло, що юнаки-курсанти відступили назад, а студенти кинулися вперед, на смерть, з багнетами, бо набоїв вже не було. З 9-ї ранку і протягом 5-ти годин українські хлопці відбивали атаку за атакою 6-тисячного більшовицького війська, до якого постійно підтягувалась підмога, а українським січовикам допомога з Києва так і не надійшла через придушення повстання на заводу «Арсенал».
Майже 250 курсантів та 10 старшин загинули на великому бойовищі. Справжні пекельні муки довелося пережити і 32 студентам, які потрапили у полон. Спочатку вони зазнали катувань, а наступного дня 28 змордованих студентів розстріляли. Але нескорені і мужні українські сини в останні хвилини свого життя співали Гімн. У березні 1918 року після звільнення Києва від більшовиків тіла полеглих під Крутами почали відшуковувати. Їх було знайдено небагато та поховано на Аскольдовому кладовищі у спільній могилі.
Нині, коли минуло вже століття, сучасники невпинно наголошують на тому, що історія повторюється, що зараз на сході країни українські сини знову захищають свою державу від ворога. Вже стало звичним порівняння українських кіборгів – захисників донецького аеропорту – із героями Крут, проведення аналогій з Іловайським та Дебальцевським котлами. Звісно, масштаби подій зовсім різняться, так само, як масштаби полеглих українців, проте аналогія є у тому сенсі, що вояки тримали позицію до останнього, не поступаючись у бою значно переважаючим силам ворога.
Пам’ять усіх полеглих за Україну героїв вшанували бердичівляни, а дорослі знову і знову закликають молоде покоління знати свою історію та не забувати, якою дорогою ціною завойовувалась незалежність тоді і як зараз сучасники тих борців своїм патріотизмом, мужністю і героїзмом утверджують славетну історичну військову традицію наших предків, ризикуючи власним життя, аби в країні був мир.