Той, хто говорить про відсутність реформу в Україні минулого четверга міг засумніватись у такому своєму твердженні, або, принаймні, не бути в цьому таким категоричним. Адже, саме цього дня в прямому ефірі на сайті генеральної прокуратури наші бердичівські прокурори, включаючи нинішнього очільника установи, виступали у ролі претендентів на право повторного заняття своїх посад. Так само на ці посади претендували і зовсім інші юристи, які подали документи на відкритий конкурс та успішно пройшли декілька його перших етапів.
До обіду в конкурсна комісія Київського регіонального центру заслуховувала кандидатів на зайняття посад в Житомирській прокуратурі, і один з цих претендентів трохи розсмішив міркуваннями щодо своїх перших дій після призначення керівником: створив би кімнату психологічного розвантаження з холодильником, організовував би дозвілля співробітників, тощо. Але в той же час він визнав, що: «…інформаційну війну про те, що прокурори є негідниками, ми програли…» «Чому нікого не цікавить сторінка місцевої прокуратури в Інстаграмі? Тому, що її там немає…»
Взагалі, співробітники конкурсної комісії дуже часто, майже кожного претендента, запитували щодо практики їх спілкування із ЗМІ, відкритості, планів по збільшенню прозорості діяльності, і т.д. А ще, члени комісії користувались роздруківками з інтернету щодо окремих претендентів та зачитували скарги від громадських активістів щодо деяких з них.
В другій половині дня «пішли» бердичівляни, і стало ще цікавіше, але, на жаль вільного часу не вистачило, щоб передивитись всі співбесіди. Повністю переглянув лише інтерв’ю Олександра Александрова, який на попередньому тестуванні набрав найбільшу кількість балів серед претендентів до Бердичівської прокуратури.
– Як будете організовувати керівну роботу?
– Розподілю провадження між прокурорами, розташую їх за місцем здійснення діяльності, зміню цінності, тобто щоб кожний прокурор був незалежним, мав свою позицію.
– Що будете робити з тими, кому не довіряєте?
– Для мене довіра ґрунтується на професійності, тому професіоналам я довіряю.
– Де проживаєте?
– В Житомирі в знайомих, бо там зараз працюю, дружина в Одесі, зареєстрований в Бердичеві, в батьківському будинку, де провожу всі вихідні.
– Чому ви кращий за інших?
– Я чесний, розумний, принциповий і навіть впертий…
– Чи будете давати на родичів показання?
– Чесно, якщо я буду вважати, що людина винна, буду давати як треба…
– В анкеті написано, що читаєте англійською, що останнє читали?
– Ще під час навчання у ВУЗі щось…
А ще екзаменатори цікавились яка кількість проваджень була особисто в претендента коли він працював в Любарській прокуратурі та в Полтавській області, чи приймав він участь в судах по новому КПК та інші професійні моменти.
Серед інших співбесід запам’ятались твердження бердичівської співробітниці прокуратури про те, що вони запрошували на координаційні наради журналістів, і навіть окремо після таких нарад ще щось їм роз’яснювали. Я видаю газету в місті вже п’ятнадцять років, декілька разів публічно на сесіях районної ради критикував прокуратуру за те, що не запрошують журналістів на координаційні наради, і навіть після цього, жодного разу такого запрошення не почув.
У претендента на посаду заступника прокурора ( до речі, всі інші претенденти писали заяви і на заступника, і на керівника прокуратури), бердичівлянина Ігоря Попова члени комісії все випитували, як він вів себе в критичні дні весни минулого року, чому писав заяву на звільнення, як протест проти свавілля, як потім зміг знову відновитись на посаді, чи знає він хто фінансував громадських активістів, які вимагали звільнення колишнього прокурора, та інше. Але він логічно і впевнено відповів на всі подібні запитання.
А я особисто запам’ятав з тих буремних зимово-весняних революційних подій, саме Ігоря Попова. Коли після одного з мітингів біля міськвиконкому, разом з кількома сотнями активістів, ми пішли до Бердичівської прокуратури писати заяву про злочин гр. Януковича, саме Попов не ховався, як інші, а прийняв і документ відповідним чином, і делегацію активістів, і взагалі, виглядав найбільш адекватним з усіх бердичівських прокурорів.
Загалом, проведення подібних публічних співбесід, звичайно ж не можуть переламати загальну недовіру українців до прокуратури, але якщо тенденції щодо відкритості і прозорості, які звучали в запитаннях членів конкурсної комісії переростуть у реальні дії місцевих посадовців, а з іншого боку, «мельтешіння» генпрокурора на екранах телеканалів зміниться на реальні справи, крига недовіри поступово почне скресати.
А поки що почекаємо офіційних призначень і подивимось, чи кореспондуються вони хоча б певним чином з результатом тестів чи співбесід, чи залежатимуть знову від незрозумілих підкилимних домовленостей.
Олександр Доманський