Крик душі, або як прожити в місяць за 13 гривень 28 копійок
Уроки виживання по-українськи, а в нашому випадку і по-бердичівськи говорять про те, що можна прожити в місяць за 13 гривень 28 копійок. Саме таку суму складає плата тому, хто доглядає за людиною з інвалідністю. Що ж у наш час важить така сума грошей та як можна на неї прожити? Своїми життєвими уроками з цього приводу вирішила поділитися сім'я Трончуків, що проживає на околиці нашого міста.
Анна Федорівна Трончук – інвалід дитинства І групи. Жінка народилася зі страшною хворобою під назвою – поліомієліт.
За 63 роки свого життя вона перенесла 11 операцій, але стан здоров'я погіршується з кожним днем, грошей на лікування не вистачає. «Живемо ми з чоловіком на мою пенсію. Він не має права піти на роботу, адже доглядає за мною. Та й залишити мене немає на кого, а я сама навіть з ліжка встати не зможу. На опалювальний сезон нам дається субсидія, що хоч трохи допомагає. Щомісяця на ліки витрачаємо 300-400 гривень, а зі знижкою медикаменти давати не завжди хочуть», – скаржиться Анна Федорівна. Її чоловіка, Ігоря Володимировича, обурює смішна сума – 13 гривень 28 копійок, яку він одержує по догляду за дружиною, але змінити нічого не можна. Сім'я писала лист-звернення до Кабінету Міністрів України, але нічого не змінилось, адже так прописано в законодавстві. Чоловік немає ніяких пільг, які хоч би трохи покращили матеріальний добробут родини. Подружжю постійно доводиться стикатися з несправедливістю, що панує довкола. Наприклад, одного разу проходячи обстеження в лікарні, Анні Федорівні потрібно було зробити знімок і в неї за це вимагали гроші. Сказали, що в бюджеті міста не закладені кошти для того, щоб людям з інвалідністю робити це безкоштовно. І хоча в цій ситуації справедливість було відновлено після того, як Ігор Володимирович поскаржився головному лікарю Центральної міської лікарні Анатолію Терефєєву, але факт залишається фактом. «Ми постійно зіштовхуємось з несправедливістю, але ж не можу я весь час ходити скаржитись комусь на когось» – обурюється Ігор Володимирович.
Ось так, у наш час хтось живе, а хтось бореться за існування, долаючи щодня нестерпні муки болю, як фізичного, так і душевного. Таких людей, як Анна Федорівна у нашому місті знайдеться достатня кількість. Вони потребують догляду, уваги та любові. І того, щоб про них згадували чиновники не лише напередодні якогось свята, дня інвалідів чи перед виборами. Жінка має того, хто йде з нею по життю пліч-о-пліч, допомагає та підтримує кожного дня. Ігор Володимирович готовий це робити все життя, але мізерна сума в 13 гривень 28 копійок, яку держава йому за це виплачує, робить це життя ще важчим, ніж воно є насправді і не вселяє ніякого оптимізму та віри в майбутнє.