РіО Бердичів, реклама, оголошення, новини

«Ще юнаки, ще майже діти
А навкруги і смерть, і кров.
«На порох стерти, перебити!»
Іде на Київ Муравйов.
Полків його не зупинити,
Та рано тішаться кати:
Коли стають до зброї діти,
Народ цей – не перемоги.»
(М.Луків)

В історії нашого народу є багато величних і славних подій, що підносять народ до рівня нації, дають відчуття єдності роду й народу, роблять нас не безбатченками, а синами єдиної дорогої України. В її історію, як символ національної честі, ввійшов і подвиг юнаків під Крутами.

Ідуть дні, минають роки, час стирає найміцніше каміння, але в пам’яті народній вічно полум’янітимуть імена юних героїв, які взимку 1918 року в нерівному бою під Крутами віддали свої життя за Волю і Незалежність України.

«…Я із тим, що в битві за Крути
Свої юні життя віддали.
Не скорились орді більшовицькій
І безсмертя в віка здобули:
Я за ними сумую й донині,
І болить до цих пір ще душа,
Якщо є серед нас хто байдужий -
Той українець не вартий гроша»
(М.Кравчук)

А було їх тільки 300. Триста юнаків, молодих киян, гімназистів, студентів. Вони розуміли, що їм не вистояти проти 6-тисячного більшовицького війська ,але свідомо пішли на смерть, бо за ними був Київ. Була Україна, була Незалежність.

«О Боже наш Добрий з високого Неба,
Молитву сьогодні Заносим до тебе.
За тих, що боролися при станції Крути,
За нашу Державу із ворогом лютим,
Що в битві цій впали в цю зиму криваву.
Прийми їх до себе! Прийми в Свою Славу!
А нам від цих 300, О Боже, благаю:
Любові дай вчитись до Рідного Краю»

Сьогодні, живучи у вільній Україні, пам’ятаймо, якою ціною заплачено за велике щастя жити на рідній землі, над якою майорить синьо-жовтий прапор – прапор, піднятий і безсмертям Крутян.

«Україно! Вітчизно кохана,
Ти героїв своїх пам’ятай,
Та виховуй нових патріотів,
Щоб змогли захистити свій Край»

Так, Україно, пам’ятай! Бо пам’ять – це не тільки погляд у минувшину, а й наш великий оберіг. Без нього немає правильної оцінки минулого, справедливості сучасного і перспективи майбуття. Бо без того оберегу нема нації і держави, без нього – дорога в безвість і неволю. А хто такого хоче!
Герої не вмирають. В небуття пішла лиш їх матеріальна твердь. А дух залишився. Адже він непоборний. Дух полегдих піднімає з колін, а дух сущих надихає до руху вперед.
І, якщо в нас буде сув’язь духу поколінь, якщо в нас буде єдність, - для нас не існуватиме загрози рабства і поглинання.
Тоді нашому українському роду не буде кінця – переводу. А тому потрібно прагнути і за те боротися!
Пам’ятаймо про це!